Номер на сайте издательства   https://galaxiessf.com/produit/gsf-83/

Зовсім іншим є зображення геліотехнології у Миколи Чайковського. У його науково-фантастичній повісті «За силу сонця» подаються розлогі описи виробництва й зберігання сонячної енергії за допомогою «чорного скла», винайденого геніальним інженером. Крім того, М. Чайковський розповідає, як цю геліотехнологію можна використовувати для живлення наземних транспортних засобів, аеропланів і човнів, а також про те, як з її допомогою забезпечити електроенергією всю Україну.

Третій опис використання сонячної енергії з’являється в науково-фантастичному романі Володимира Винниченка «Сонячна машина», написаному між 1921 і 1924 роками. Тут талановитий хімік винаходить лінзу з геліоніту (сонячного каменю), яка вловлює й переробляє сонячне проміння. Хоч застосування геліотехнології в романі В. Винниченка обмежується машинами, які пристосовують світло для виготовлення сонячного хліба, письменник згадує також інші способи використання такої енергії. Він акцентує увагу на тому, що геліонітовий вловлювач солярної енергії можна буде «уживати не тiльки для Сонячної машини, але й для всякої машини. Взагалi замiсть рiзних газiв i тому подiбного прикласти до роботи сонячну енергiю. I ви уявiть…, що ви ставите гелiонiтове скло у ваше авто чи аеро — i сонце вас понесе, куди вам захочеться» . Хоч В. Винниченко згадує такі способи використання сонячної енергії, він не описує детально технології, необхідні для здійснення цих операцій.

Тенденція, засвідчена в науковій фантастиці Заходу наприкінці XIX — на початку XX століть, була повністю протилежною. Більшість західних авторів приділяла мало уваги джерелам енергії. Вони переважно описували, як саме загадкові й надприродні форми енергії використовувалися для живлення космічних кораблів або зброї — від легкої вогнепальної до ракет, здатних знищувати цілі планети. Хоч є певні винятки, варті окремої уваги. Найвизначнішим серед них було передбачення розвитку ядерної зброї, уперше описаної майже забутим письменником-фантастом Робертом Кромі. У своєму романі «Трубний глас» («The Crack of Doom»), створеному 1895 року, за рік до того, як Анрі Беккерель відкрив радіоактивність, Р. Кромі зображує винайдення ядерної бомби божевільним науковцем, який потім вимагає викуп за її невикористання. Після успіхів Ернеста Резерфорда в з’ясуванні природи радіоактивного розщеплення (1903) багато письменників-фантастів видало твори про атомну енергію та ядерні бомби. Першими й найважливішими серед них стали «Повелитель праці» («The Lord of Labour», 1911) Джорджа Гріффіта, де зображено використання ядерних ракет, і «Звільнений світ» («The World Set Free», 1914) Герберта Д. Веллса, де подано зображення не лише ядерної війни, але також і наслідків радіоактивного зараження. Також з’являлися цікаві передбачення щодо мирного використання атомної енергії. Найвигадливіше способи її застосування окреслив Едмонд Гамільтон у повісті «Металеві гіганти» («The Metal Giants», 1926). У цьому атомна енергія уможливлює рух роботів, а в «Кометній загрозі» («The Comet of Doom», 1928) автор «розповідає про расу чужинців, які досягли успіху в конструюванні металевих тіл, що живляться атомною енергією» .

Не менш вражаючим, ніж провіщення мирного вжитку атомної енергії і можливих катастроф, пов’язаних з її використанням, є той факт, що на початку XX століття ані передові британські, ні американські фантасти не спромоглися передбачити майбутнього розвитку геліотехнологій. Лише 1950 року Роберт Е. Гайнлайн видав оповідання «Нехай буде світло!» («Let There Be Light»), що містить опис трансформування сонячного світла в електричну енергію. Р. Гайнлайн у своєму творі «пояснює метод прямого перетворення сонячного світла на енергію. Використовуваний для цього прилад — це кристал, який… генерує електричний струм, коли на нього потрапляє сонячне світло» . Отже, оповідання Р. Гайнлайна випереджає появу геліотехнології лише на чотири роки, адже перший фотоелектричний елемент був «створений у телефонних лабораторіях Белла 1954 року» .

Підходи українських і західних фантастів до геліотехнології суттєво відрізняються. Як можна пояснити таку відмінність у трактуванні науково-фантастичної теми сонячної енергії? Чи було простим збігом, що три українські письменники-фантасти зупинилися на цій проблемі? Навряд. Можливо, звичайно, що цікавість до цієї теми серед українських авторів стала результатом появи практичних розробок, таких як будівництво сонячних станцій парогенерації в Африці на початку XX століття. Хоч набагато ймовірніше, що захоплення письменників сонячною енергією стимулювало літературне джерело, а саме роман Курда Лассвіца «На двох планетах» («Auf zwei Planeten»), німецький витвір наукової фантастики, у якому зображено широкий спектр геліотехнологій.

Роман К. Лассвіца надруковано 1897 року, тоді само, коли й «Війну світів» («The War of the Worlds») Герберта Веллса, і йдеться в ньому про те саме — висадку на Землю марсіанської експедиції. Роман «На двох планетах» був добре сприйнятий німецькими читачами, і до 1930 року «було видрукувано принаймні 70 000 його примірників — чимала кількість для того часу…» . Протягом десяти років «На двох планетах» переклали кількома європейськими мовами . Роман К. Лассвіца був також перекладений російською і надрукований 1903 і 1925 року . Досить дивно, що роман не було перекладено англійською. Власне, перший англійський переклад скороченого німецького тексту роману К. Лассвіца з’явився лише 1971 року під назвою «Дві планети» («Two Planets»). З огляду на затримку англійського видання роман «На двох планетах» не мав жодного впливу на англомовні країни.

У Німеччині Курд Лассвіц був визнаний так само, як Герберт Веллс в Англії або Жуль Верн у Франції. Він заслужив таку високу оцінку завдяки своєму внеску в теорії наукової фантастики, оповіданням і першому великому науково-фантастичному роману в Німеччині. «На двох планетах» присвчяений зустрічі людей із марсіанами. Марсіани зовні подібні до землян, але мають глибші знання й розвиненіші технології. Вони прибувають на Землю не з агресивними намірами, а прагнуть покращити людське життя, ділячись своїми знаннями й технологіями. За це прибульці хочуть здобути право на використання сонячної енергії на територіях, які земляни не використовують. Випадкове непорозуміння між марсіанами й командою британського есмінця переростає у війну між двома видами. Завдяки розвиненішим технологіям марсіани перемагають британську морську флотилію, збурюючи величезні хвилі в океані. Зрештою вони беруть Землю під контроль. З часом марсіанське правління стає тиранічним і корумпованим, що призводить до виникнення підпільного руху й появи таємного заводу в Латинській Америці, де повстанцям вдається створити копії марсіанських повітряних кораблів і, врешті-решт, перемогти загарбників. З цього починається нова ера дружніх стосунків і співпраці між людьми й марсіанами, яка приносить мир і добробут обом цивілізаціям.

У романі «На двох планетах» К. Лассвіц не лише пропонує відмінну від веллсівської концепцію першого контакту з марсіанами, але й дуже детально описує високорозвинені марсіанські технології. Кілька відкриттів стають запорукою потужного розвою культури й цивілізації марсіан. Їхній перший науковий прорив дозволяє накопичувати сонячну енергію й зберігати її для майбутнього використання. Другий пов’язаний із застосуванням техніки для створення синтетичної їжі, яку споживають усі марсіани. Далі вони розгадують таємницю гравітації й протидії їй за допомогою субстанції під назвою «діабарик». Потім вони конструюють космічний корабель, який використовує сили гравітації для переміщень у просторі зі швидкістю, наближеною до швидкості світла. На своїй рідній планеті марсіани також винаходять безліч технічних приладів. Вони споруджують дороги, різні сегменти яких рухаються з різними швидкостями. Усі їхні будинки можна поставити на рейки, а отже, перемістити на нове місце у випадку переїзду мешканців. Дахи будинків збирають сонячне випромінення й перетворюють його на електроенергію. Інший вражаючий винахід марсіан — «ретроспектива», прилад, який ловить світлові хвилі й показує події, які траплялися в минулому. Ще один пристрій використовує світлові хвилі для передавання повідомлень між планетами. Марсіани мають також швидкісні потяги, космічні кораблі, електромобілі й багато інших автоматичних приладів. Отже, роман К. Лассвіца містить описи сили-силенної розвинених технологій і більшої кількості механічних пристроїв, аніж будь-який інший науково-фантастичний твір наприкінці XIX століття.

Іронічним у контексті еволюції наукової фантастики стало те, що ні англо-американська читацька публіка, ані письменники нічого не чули про роман К. Лассвіца. Результатом цієї необізнаності стала запізніла поява зображення геліотехнології в західній науковій фантастиці. Українська наукова фантастика засвідчила якраз протилежну тенденцію. Усі українські письменники, які торкалися теми геліотехнологій, П. Крат, М. Чайковський і В. Винниченко, могли читати твір «На двох планетах» і в російському перекладі 1903 року, і мовою оригіналу. У цих митців було чимало можливостей натрапити на німецькомовні примірники роману. Павло Крат навчався у Львівському університеті, який належав до австрійської юрисдикції, крім того, їздив до Відня, де роман «На двох планетах» був широко відомий і схвалений читацьким загалом. Так само Микола Чайковський навчався природничих наук у Празі й у Віденському університеті й цілком міг знати про популярність цього твору. Володимир Винниченко також жив за кордоном між 1905 і 1917 роками й, багато мандруючи Європою, не міг не знати про прихильне сприйняття роману К. Лассвіца в Німеччині й інших країнах.

Оскільки в жодному іншому європейському науково-фантастичному романі не було описів геліотехнологій, є причини вважати, що всіх трьох українських письменників надихнув саме роман «На двох планетах». Але відвертого наслідування цього зразка творам українських авторів закинути не можна: жоден з письменників не намагався описати перший контакт марсіан і людей, не спинявся докладно на роботі антигравітаційних приладів, космічних кораблів чи високотехнологічної зброї. Замість цього, П. Крат і М. Чайковський зосередилися на геліотехнологіях та їх застосуванні для живлення різноманітного наземного транспорту та літаків, а також на використанні сонячної енергії для генерування електроструму. В. Винниченко вибрав інший мотив з німецького прототипу — виготовлення синтетичної їжі. Він не дотримувався Лассвіцевого догмату, що технологічно розвинене суспільство здатне перетворити «камінь на хліб», виробляючи «білки й вуглеводи зі скель і землі, з повітря й води без фотосинтезу рослинних клітин!» . Тож у романі В. Винниченка «сонячний хліб» синтезований не з неорганічних речовин, а з будь-якої органічної субстанції, завдяки винайденню спеціальної лінзи, що перевторює задля цього сонячне випромінювання. Троє письменників обрали для себе мотиви з роману «На двох планетах» досить еклектично, і жоден з них не описав сонячну технологію як винахід позаземних створінь. Навпаки, перші представники української наукової фантастики уявляли собі розвиток геліотехнології якраз у контексті наукового й технологічного прогресу нашої планети.

Зображення сонячної енергії було одним з найдивовижніших феноменів раннього періоду української наукової фантастики. Як правило, такі інноваційні теми стають об’єктом наслідування для інших авторів. Однак з темою геліотехнологій в українській науковій фантастиці цього не відбулося — ідея не зазнала належного поширення. Хоч П. Крат і переклав свою утопію англійською, а роман В. Винниченка був перекладений французькою й німецькою мовами, ці переклади так і не були надруковані, отже, читачі та критики Європи й Північної Америки не мали уявлення про те, що в українській науковій фантастиці розвинена тема сонячної енергії. А через ідеологічну невідповідність ні роман П. Крата, ані повість М. Чайковського так і не були опубліковані й навіть не цитувалися в радянській Україні. Якщо ж говорити про «Сонячну машину» В. Винниченка, то, хоч твір і надрукували в Україні, він був доступний лише протягом трьох років, а потім його вилучив комуністичний режим. За таких обставин українська наукова фантастика, у якій зображувалися геліотехнології, не стала об’єктом наслідування, хоч часом деякі радянські письменники згадувати про неї. Таку згадку бачимо, наприклад, у романі Петра Лісового «Червона ракета», надрукованому 1932 року.

«Червона ракета» П. Лісового містить алюзії на твори кількох письменників-фантастів — досить несподівано автор навіть згадує «Сонячну машину» В. Винниченка, коли роман уже заборонено в Радянському Союзі . П. Лісовий звертається до цього твору, спростовуючи ідею використання сонячної енергії для виробництва їжі, як це показано в романі В. Винниченка. Але, описуючи мегапроект зі створення в арктичному регіоні «плавучих островів», які можуть вмістити до п’яти мільйонів мешканців, П. Лісовий неодноразово стверджує, що всі ці досягнення неможливі без широкого використання сонячної енергії. Він наголошує на її важливості й зазначає, що в минулому сонце використовували для виробництва теплової електроенергії, «але істотні зміни почалися, коли стало можливим стискати сонячну енергію прямо в спеціальних конденсаторах, щоби трансформувати її в електромагнітну енергію, а потім, за потреби, використовувати. Зараз “сонячні” станції у нас є повсюди, але більшість їх розташована в тропіках. Звідти ми відсилаємо “полонене сонце” куди завгодно» . У цьому творі й у повісті М. Чайковського є схожі мотиви: це не тільки пряме перетворення сонячних променів на електричну енергію й зберігання та передавання електрики «куди завгодно» для живлення «універсальних електричних моторів», а й згадка про пустелю Сахара як місце розташування «найсучасніших сонячних станцій і сонячних приладів» .

Хоч П. Лісовий явно запозичив ідею сонячно-електричної енергії в М. Чайковського, його посилання на твір попередника не могли бути прямими, оскільки «За силу сонця» — повість ідеологічно «неправильна» щодо офіційної радянської лінії, зокрема, у ній наявна повторювана ідея вільної незалежної України, що робило твір незручним для радянського режиму. До того ж детальніший аналіз «Червоної ракети» засвідчує, що ідея геліотехнології запозичена П. Лісовим з роману «На двох планетах». Це чітко простежується в зображенні штучних островів за Північним полярним колом, джерелом живлення для яких стає сонячна енергія, а також в описі численних сховищ для зберігання електроенергії, генерованої гігантськими сонячними електростанціями. Крім того, П. Лісовий відкрито посилається на твір К. Лассвіца : «У своєму романі “На двох планетах” Курд Лассвіц описує станції, побудовані марсіанами на висоті 6 400 кілометрів над Землею, де перебувають їхні космічні кораблі; далі цей же письменник описує, як вони [марсіани] побудували за полярним колом Землі величезні станції з переробки сонячної енергії на спеціальний сірий порошок, призначений для вивезення на їхню планету» .

Поява геліотехнології в романі-утопії П. Лісового дає підстави думати, що ця ідея могла б і далі втілюватися у творах письменників радянської України й справити великий вплив на вітчизняну наукову фантастику 1930-х років, якби не пряме втручання представників радянського політикуму. Радянські цензори не схвалювали зосередженість письменників на темі сонячної енергії й фантастичних технологічних винаходів. Цей уплив можна помітити в науково-фантастичному романі Дмитра Бузька «Кришталевий край» (1935). Автор зображує молоду дослідницю Валю, яка «часто мріяла про створення фантастичного приладу», що перетворював би сонячну енергію на електрику, але врешті «повернулася від мрій до реальності» й зосередила свою енергію на будівництві доріг, бо їй сказали, що радянська держава потребує доріг більше, ніж електрики . Це була остання згадка про сонячну енергію в науковій фантастиці радянської України 1930-х років.

Домінантною рисою української наукової фантастики від 1930-х до пізніх 1950-х років стали ідеологічні приписи. Це було наслідком дії літературної формули, нав’язаної письменникам-фантастам радянським режимом. Державна влада постановила, що письменникам належить друкувати лише «наукову фантастику близького прицілу», орієнтовану на найближче майбутнє. Вона має вихваляти радянську ідеологію й адресуватися переважно дітям та юнацтву. Як наслідок, під впливом цієї директиви усі письменники-фантасти були змушені оспівувати роль партії в розвитку науки й техніки. Іронічним, однак, було те, що такий підхід до зображення дійсності був і раніше характерний для декого з письменників-фантастів радянської України: багато хто з них виявляв фанатичну прихильність комуністичній ідеології в 1920 і роки.

Піонером використання наукової фантастики для поширення радянської ідеології став Юрій Смолич. Таке прагнення помітне вже в його першому романі «Останній Ейджевуд», виданому 1926 року. Нагадаємо, що темою роману є ідеологічний конфлікт між капіталістичним і комуністичним суспільствами в майбутньому: класова боротьба призводить до громадянської війни в Сполучених Штатах, війна перетворється на соціальну революцію й приводить до остаточної перемоги американських комуністів, підтримуваних і керованих Радянським Союзом. Хоч події роману відбуваються в середині 1940-х років, наука й технології майбутнього перебувають на рівні часів Першої світової війни. Оскільки «Останній Ейджевуд» описує примітивні застарілі технології й всепланетну революцію, підтриману СРСР, не дивно, що цей роман був суворо розкритикований і ніколи не перевидавався.

Відомий літературознавець Олександр Білецький стверджував, що перший науково-фантастичний роман Ю. Смолича «Останній Ейджевуд» — «видатна агітка, а не художній твір» , й інші критики поділяли цю думку. Це не відбило в Ю. Смолича охоту до написання наступного ідеологічного роману під назвою «Господарство доктора Гальванеску», який вийшов друком 1929 року. Те, що цей твір був значно краще сприйнятий як читачами, так і критиками, підштовхнуло Ю. Смолича до написання його продовжень, якими стали «Ще одна прекрасна катастрофа» (1932) і «Що було потім» (1934). Урешті-решт, ці романи утворили трилогію, названу «Прекрасні катастрофи», яка була надрукована 1935 року й потім перевидавалася значно частіше, ніж будь-який інший науково-фантастичний твір. По суті, трилогія Ю. Смолича складається із серії захопливих пригодницьких романів, об’єднаних образом енергійної радянської дівчини Юлії Сахно. Радянська влада схвалювала часті перевидання твору, тому що їй імпонували ідеологічні засади «Прекрасних катастроф».

Антагоніст у «Прекрасних катастрофах» Ю. Смолича, доктор Гальванеску, є типом класичного капіталіста, експлуататора пролетаріату. Він керує великою кількістю заводів у Румунії, вербуючи на роботу економічно залежних утікачів-емігрантів з колишньої Російської імперії. Для того щоб перетворити цих людей на слухняних рабів, доктор Гальванеску хірургічно видаляє в них їхні власні мізки, замінює їх на радіопередавачі й у такий спосіб перетворює своїх нових найманців на роботів. Нелегальні операції доктора Гальванеску викриває його медсестра, Юлія Сахно, яка насправді є радянським таємним агентом. Разом зі своїми колегами-шпигунами Юлія руйнує бізнес-імперію доктора Гальванеску, ув’язнює лиходія, а потім застосовує до нього його власну хірургічну технологію видалення мозку й встановлення радіопередавача. З допомогою інших агентів вона таємно вивозить Гальванеску до Радянського Союзу. Там його беруть під свою опіку радянські лікарі, які не лише замінюють йому мозок, але й роблять з Гальванеску лояльного й суспільно корисного радянського громадянина. Химерний сюжет трилогії Ю. Смолича містить недвозначну підтримку марксистської ідеології, яка спирається на віру в природню доброту всіх людей і впевненість, що причиною всього суспільного й особистого зла є корумповане капіталістичне середовище. Отже, основний ідеологічний урок «Прекрасних катастроф» Ю. Смолича такий: навіть дуже розбещений і злий індивід може виправитися за допомогою корекційного виховання й позитивного впливу соціалістичного оточення.

В анналах радянської літератури Юрій Смолич майже однозначно виголошується патріархом української наукової фантастики. Дійсно, він був одним з перших її творців. Його трилогія «Прекрасні катастрофи» перевидавалася значно частіше, ніж будь-який інший науково-фантастичний твір, але з цього не випливає, що Ю. Смолича слід оцінювати як фундатора української фантастики. Як бачимо з попередніх розділів, є кілька вартих уваги письменників, що вплинули на формування жанру наукової фантастики в Україні. Але не буде помилкою назвати Ю. Смолича основоположником української ідеологічної фантастики. Він був визнаний і став об’єктом наслідування для українських письменників-фантастів, які поділяли його політичні переконання. Прикладом може бути перший науково-фантастичний роман Володимира Владка «Ідуть роботарі», який вийшов друком 1931 року. У ньому В. Владко зображує ідеологічну боротьбу між пролетаріатом і капіталістами Сполучених Штатів. Власники підприємств створили певну кількість радіоконтрольованих роботів для роботи на охоплених повстанням заводах, сподіваючись, що це змусить робітників припинити їхній страйк. З допомогою, отриманою від Радянського Союзу, американським робітникам удається переорієнтувати сигнал, спрямований роботам, і здобути контроль над їхніми діями. Урешті роботи вливаються в ряди страйкарів і не тільки забезпечують перемогу повстання, а й запускають соціальну трансформацію суспільства, перетворюючи Сполучені Штати на соціалістичну країну.

Петро Лісовий також гостро усвідомлював ідеологічні течії в літературній і політичній сферах, коли взявся за написання науково-фантастичного роману «Червона ракета». В анотації й додатку до роману П. Лісовий відверто визнає, що йому бракує живої уяви, тож писати фантастичні твори йому важко. Однак він був наділений здібністю вдало використовувати концепції інших митців-фантастів і впорядковувати різноманітні утопічні бачення. П. Лісовий досить щиро визнавав це у післямові до свого твору, стверджуючи, що він «вмонтував» до своєї оповіді багато ідей, не посилаючись на їхні джерела, аби не переобтяжувати текст. Проте у своєму романі П. Лісовий апелює не лише до «авторів старих романів-утопій», а й до таких письменників-фантастів, як Герберт Веллс, Жуль Верн, Курд Лассвіц та Володимир Винниченко . Імена декого з них не згадувалися, але з численних текстових паралелей стає зрозумілим, що П. Лісовий використав багато деталей з їхніх творів. Наприклад, така ідея, як руйнування всіх міст і пієтет людей перед важкою фізичною працею, за яку вони охоче беруться, запозичена з роману-утопії Вільяма Морріса «Вісті нізвідки» («News from Nowhere», 1890).

Хоч П. Лісовий асимілював чимало ідей з творів попередників-фантастів, він усе ж не володів достатньою майстерністю для зв’язного їх поєднання у своєму романі. У результаті «Червона ракета» залишається сумішшю уявлень про комуністичну утопію прийдешнього з часто повторюваними стрибками від радянської сучасності до віддаленого майбутнього. Тому читання роману П. Лісового стомлює й викликає розчарування. Могло би здатися, що автор і сам це розуміє, адже відчуває необхідність розтлумачити свій роман в епілозі й великому за обсягом додатку. Зокрема, він пояснює, як Богдан, головний герой роману, може бачити майбутнє. Загіпнотизований професором медицини, Богдан протягом трьох діб бачить уві сні чудесну всепланетну радянську утопію. Для зображення майбутнього соціалістичного суспільства П. Лісовий вдається до старомодного літературного прийому. Можливо, йому не хотілося застосовувати веллсівську ідею використання машини часу для мандрівки в майбутнє, бо вона не узгоджується з тогочасними прагненнями радянського уряду.

Письменник визнав у додатку до роману, що приділяв велику увагу радянській періодиці й почерпнув з неї чимало ідеологічних настанов. Багато з них він інтегрував до оповідної структури свого твору. Зокрема, люди майбутнього кажуть Богданові, що їхня комуністична утопія є кінцевим результатом радянських економічних і політичних програм, започаткованих у XX столітті. Тому Богдан із задоволенням згадує досягнення своєї епохи й навіть використовує цитати з промов Йосипа Сталіна . Проте, коли текст перенасичується згадками про радянський технічний прогрес, П. Лісовий для викладу подальших аргументів удається до багатослівних виносок. Із посилань і коментарів випливає, що наміром П. Лісового було показати комуністичну утопію майбутнього в межах сучасної йому радянської ідеології. Оскільки великий обсяг тексту П. Лісовий приділив ідеологічним питанням, він не зміг належно розгорнути зображення важливих технічних винаходів, таких як «атомні ракети», «нове ракетне паливо» й «міжпланетні кораблі» . На цю невідповідність, імовірно, вказували редактори роману, тому П. Лісовий змушений був визнати в додатку: «Я так і не зміг написати роман про міжпланетні польоти на ракеті». Надалі він намагається захиститися, стверджуючи: «Я і не ставив перед собою такого завдання, я тільки спробував поглянути на певні аспекти нашого життя в близькому майбутньому…» .

Винниченко В. Сонячна машина // Твори. – Том 23. Сонячна машина: Роман. У 3-х ч. Ч. 3 / Володимир Винниченко. – Харків: Рух, 1928. – С. 159–160.

В. Смирнів. Українська фантастика: історичний і тематичний огляд. Харків: Мачулін , 2019 г.

Ash B. The Visual Encyclopedia of Science Fiction / Brian Ash. – New York: Harmony Books, 1977. – P. 185.

Там само. – C. 158.

Asimov I. Asimov’s New Guide to Science / Isaac Asimov. – New York: Basic Books, 1984. – P. 463.

Fischer W. B. The Empire Strikes Out: Kurd Lasswitz, Hans Dominik, and the Development of German Science Fiction / William B. Fischer. – Bowling Green, Ohio: Bowling Green State University Press, 1984. – P. 126.

Як зазначав Віллі Лей, роман «На двох планетах» був «перекладений шведською, норвезькою, данською, іспанською, італійською, чеською, польською й болгарською». Див. післяслово Марка Гіллегаса до видання Lasswitz K. Two Planets / Kurd Lasswitz. – Carbondale and Edwarsville: Southern Illinois Press, 1971. – P. 397. – Прим. автора.

Бритиков А. Ф. Русский советский научно-фантастический роман / А. Ф. Бритиков. – Ленинград: Наука, 1970. – C. 346. Див. також: http://archivsf.narod.ru/1848/kurd_lasswi... – Дата звернення: 21.09.2012.

Lasswitz K. Two Planets / Kurd Lasswitz. – Carbondale and Edwarsville: Southern Illinois Press, 1971. – P. 181.

Лісовий П. Червона ракета: Фантастична повість / Петро Лісовий. – Харків: Рух, 1932. – С. 106–107.

Там само. – С. 29, 47, 100, 101, 107.

Там само. – С. 55, 73.

П. Лісовий, очевидно, посилається на радянський переклад роману Курда Лассвіца, опублікований 1925 року під назвою «На двух планетах».

Прим. автора.

Лісовий П. Червона ракета: Фантастична повість / Петро Лісовий. – Харків: Рух, 1932. – С. 101–102.

Бузько Д. Кришталевий край: Науково-фантастичний роман // Бузько Д. Вибрані твори / Дмитро Бузько. – К.: Дніпро, 1971. – С. 269–270.

Білецький О. «Соняшна машина» В. Винниченка / Олександр Білецький // Критика. – 1928. – № 2. – С. 32.

Лісовий П. Червона ракета: Фантастична повість / Петро Лісовий. – Харків: Рух, 1932. – С. 27, 71, 101, 106.

Там само. – С. 50–51, 70–72, 122, 128, 134, 212.

Там само. – С. 103, 189, 190.

Там само. – С. 216.

***

Від себе:

1. Ю. Смолич. Ще одна прекрасна катастрофа. Харків-Київ: Література і мистецтво, 1932 фантастика

"роман «Ще одна прекрасна катастрофа» про індійського лікаря-сонцеїста Нен-Сагора (мимоволі виникає перегук із «сонцепоклонником» М. Коцюбинським), який виступає у творі своєрідним «професором Гальванеску навиворіт», намагаючись максимально розвинути фізичні та духовні якості пересічних людей. Втім, обох об’єднує «…прагнення до створення досконалого природного середовища» та «…не надто великі сумніви у моральній припустимості ризикованих експериментів над великими групами людей» Н. Марченко

"социально-медицинская утопия Нен-Сагора, который выступает в романе эдаким «профессором Гальванеску наоборот», экспериментируя, чтобы максимально развить физические и духовные качества рядовых людей. Впрочем, объединяет обоих как стремление к созданию совершенной природной среды, так и не слишком большие сомнения в моральной приемлемости рискованных экспериментов над большими группами людей. В монологах Нен-Сагора о его методе использования солнечного/светового излучения в видимом и невидимом диапазонах, приведена программа перестройки человеческого организма и всей жизни: «...В основе моего метода новой медицины лежит тот первейший принцип, что задача медицины не только в том, чтобы вылечить больного человека, а — это главное — создать для каждого человека такие условия быта и поведения, чтобы человеческий организм не был склонен к любым заболеваниям. В человеческом организме надо воспитать иммунитет ко всем болезням. В этом — основа проблемы воспитания нового человека. Нового поколения, которое не болеет, которое не способно болеть! ...Дело медицинского воспитания я, разумеется, осуществляю над людьми с первого же дня их появления на свет, дело же лечения я осуществляю на первом попавшемся больном, который придет сюда ко мне и потребует лечения. Этот городок Гелиополь фактически и есть моя большая лаборатория, мой профилакторий, где я с помощью целой системы профилактических мероприятий ...провожу воспитание человеческого организма, осуществляю закаливание в человеческом организме широкого, комплексного иммунитета, где я со своими помощниками работаю над созданием нового, абсолютно здорового и неспособного болеть человека...» газета "День" 17.10.2013

2. В. Владко. Запряжене сонце. Харків: Молодий більшовик, 1931 г. наук.- поп.

https://fantlab.ru/edition150552

1983

Шыцік, Уладзімір Мікалаевіч Левы рэйс : Аповесці і апавяданні:Для стар.шк.узросту / Маст.Л.М.Марчанка. — Мн. : Юнацтва, 1983. — 255с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 12000экз. ISBN

Прокша, Леонид Януарович Выстрелы над яром : Повесть:Для сред.шк.возраста / Худож.Е.Игнатьев. — Мн. : Юнацтва, 1983. — 192 с. 90000экз. ISBN

Маўр, Янка У краіне райскай птушкі : Аповесці:Для сярэд.шк.узросту / Маст.В.Валынец. — Мн. : Юнацтва, 1983. — 208с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 60000экз. ISBN

1985

Кравченко, Всеволод Игнатьевич Преступление у зеленой тони / Пер.с белорус. В.Г.Машкова,В.А.Жиженко; Худож.В.И.Волынец: Повести:Для мл.шк.возраста. — Мн. : Юнацтва, 1985. — (Библиотека приключений и фантастики). 125000экз. ISBN

Попов, Георгий Первое лето : Повесть:Для ст.школ.возраста / Худож.В.М.Боровко. — Мн. : Юнацтва, 1985. — (Библиотека приключений и фантастики). 90000экз. ISBN

Зуб, Валянцін Андрэевіч Таямнічы надпіс : Аповесць і апавяданні: Для малод. шк. узросту / Маст. Я.Ларчанка. — Мн. : Юнацтва, 1985. — 207с. — (Б-ка прыгод і фантастыкі). 12000экз. ISBN

Ваданосаў, Мікалай Міхайлавіч Скарб Загорскай камяніцы : Аповесць:Для ст.шк.узросту / Маст.Ю.В.Пучынскі; Пучынскі Ю.В. маст.. — Мн. : Юнацтва, 1985. — 191с. — (Б-ка прыгод і фантастыкі ). 12000экз. ISBN

Місько, Павел Грот афаліны : Аповесць:Для сярэд.і стар.шк.узросту / Маст.Ю.К.Зайцаў. — Мн. : Юнацтва, 1985. — 413с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 12000экз. ISBN

1986

Лыньков, Михась Миколка-паровоз : повести: [для младшего школьного возраста] / Михась Лыньков; [авторизованный перевод с белорусского Б. И. Бурьяна; художник Е. А. Ларченко]. — Минск : Юнацтва, 1986. — 330, [1] c. — (Библиотека приключений и фантастики). 250000 экз. ISBN

Жук, Аляксандр Аляксандравіч Чорны павой : Аповесці: Для ст.шк.узросту / Маст. В.І.Валынец. — Мн. : Юнацтва, 1986. — 176с. — (Б-ка прыгод і фантастыкі). 30000экз. ISBN

1987

Дайнека, Леанід Мартынавіч Меч князя Вячкі : Раман: Для ст. шк. узросту / Маст. І.А.Лукашык. — Мн. : Юнацтва, 1987. — 304с. — (Б-ка прыгод і фантастыкі). 30000экз. ISBN

1988

Мисько, Павел Андреевич Грот афалины / Авториз.пер.с белорус.А.Чесноковой; Худож.Ю.К.Зайцев: Повесть:Для сред.и ст.школ.возраста. — Мн. : Юнацтва, 1988. — (Библиотека приключений и фантастики). 90000экз. ISBN

Ялугін, Эрнест Васільевіч Сіндбад вяртаецца : Аповесць:Для сярэд.і стар.шк.узросту / Маст.Г.П.Сянькоўскі. — Мн. : Юнацтва, 1988. — 208с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 30000экз. ISBN

Тайна одной башни / Худож.В.Г.Приешкин: Повести:Пер.с белорус.:Для сред.и ст.школ.возраста. — Мн. : Юнацтва, 1988. — 350с. 180000экз. ISBN 5-7880-0082-3

1989

Крижевич, Валентин Иванович Остров на дне океана : Повести:Для сред.школ.возраста / В.Крижевич.Одно дело Зосимы Петровича/А.Миронов; Рец.П.А.Мисько; Худож.Ю.К.Зайцев. — Мн. : Юнацтва, 1989. — 255с. — (Библиотека приключений и фантастики). 90000экз. ISBN 5-7880-0195-1

Брайдер, Юрий Михайлович Поселок на краю Галактики : Повести,рассказы:Для сред.и ст.школ.возраста / Худож.Н.Д.Рыжий. — Мн. : Юнацтва, 1989. — 221с. — (Библиотека приключений и фантастики). 25000экз. ISBN 5-7880-0180-3

Якімовіч, Аляксей Мікалаевіч Эльдарада просіць дапамогі : Аповесці:Для сярэд. шк. узросту / Маст.В.А.Макаранка. — Мн. : Юнацтва, 1989. — 236с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 30000экз. ISBN

Скобелев, Эдуард Мартинович Пацаны купили остров : Повесть,рассказы:Для сред.и ст.шк.возраста / Худож.В.П.Слаук. — Мн. : Юнацтва, 1989. — 207с. — (Б-ка приключений и фантастики). 90000экз. ISBN

1990

Мавр, Янка В стране райской птицы ; Амок: Повесть:Роман:Для ст.школ.возраста / Пер.с белорус.:В.А.Жиженко,А.Е.Миронова; Худож.Ю.К.Зайцев. — Мн. : Юнацтва, 1990. — 366,[1]с. — (Библиотека приключений и фантастики). 180000экз. ISBN 5-7880-0389-Х

Осипенко, Алесь Пятерка отважных / Алесь Осипенко Лань — река лесная / Алесь Шашков: [повести: для среднего школьного возраста; к сборнику в целом: перевод с белорусского Л. Н. Теляк, В. А. Жиженко; художник К. П. Шарангович]. — Минск : Юнацтва, 1990. — 285, [2] c. — (Библиотека приключений и фантастики). 30000 экз. ISBN 5-7880-0395-4

Шыцік, Уладзімір Мікалаевіч Падстаўка : аповесці: [для старэйшага школьнага ўзросту] / Уладзімір Шыцік; [мастак Ю. В. Пучынскі]. — Мінск : Юнацтва, 1990. — 298, [2] с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 60000 экз. ISBN 5-7880-0411-X

Суханов, Виктор Иванович Аватара : Фантаст.роман:Для ст.школ.возраста / Худож. К.П.Шарангович. — Мн. : Юнацтва, 1990. — 365с. — (Б-ка приключений и фантаст. ). 180000экз. ISBN

1991

Маўр, Янка. Палескія рабінзоны : Аповесцi: Для сярэд. i ст. шк. узроcту / Маст.Ю.Калярэнка. — Мн. : Юнацтва, 1991. — 430с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 60000 экз ISBN 5-7880-0558-2

1992

Кристалл памяти : Рассказы; [Для сред. шк. возраста] / Сост. В.Н.Шитик, Худож. Ю.Т.Терещенко. — Мн. : Юнацтва, 1992. — 222, [1] c. — (Библиотека приключений и фантастики). 50000 экз. ISBN 5-7880-0550-7

Скобелев, Эдуард Мартинович Властелин времени : Фантаст.повесть:Для сред.и ст.шк.возраста / Худож.С.А.Волков. — Мн. : Юнацтва, 1992. — 239с. — (Библиотека приключений и фантастики). 180000экз. ISBN

Цеханский, Сергей Петрович Карнавал : фантастические рассказы: [для старшего школьного возраста] / Сергей Трусов; [художник А. А. Аринушкин]. — Минск : Юнацтва, 1992. — 240 с. — (Библиотека приключений и фантастики). 50000 экз. ISBN 5-7880-0580-9

Гигевич, Василий Семенович Марсианские путешествия : Повести, роман / Василий Гигиевич; Пер. с белорус. М.Волошки; Худож. В.И.Сытченко. — Мн. : Юнацтва, 1992. — 348 с. — (Библиотека приключений и фантастики). 90000 экз. ISBN

Гаврилов Иван. Нежданный визит; Нечистая сила: Фантаст. рассказы.— Мн.: МП «Веснiк», 1992.— 48 с— (Библиотека приключений и фантастики) ISBN 5-7448-0003-4

1993

Дайнека, Леанід Мартынавіч Жалезныя жалуды : Раман: Для сярэд.и ст.шк.узросту / Маст.А.Ю.Кажаноўскі. — Мн. : Юнацтва, 1993. — 301 с. — (Б-ка прыгод і фантаст.). 30 000 экз. ISBN

Якімовіч, Аляксей Мікалаевіч Сакрэт Тунгускага метэарыта ; Прыгоды шасцікласніка Максіма: Аповесці:Для сярэд.шк.ўзросту / Маст.А.А.Арынушкін. — Мн. : Юнацтва, 1993. — 255 с. — (Б-ка прыгод і фантаст.). 30000 экз. ISBN 5-7880-0587-6

Маўр, Янка. Палескія рабінзоны : Аповесцi: Для сярэд. i ст. шк. узроcту / Маст.Ю.Калярэнка. — Мн. : Юнацтва, 1993. Дополнительный тираж 1993 года: ISBN 5-7880-1052-7, тираж 60000 экземпляров, подписано к печати 30.12.1992.

1994

Дайнека, Леанід Мартынавіч Чалавек з брыльянтавым сэрцам : Фантаст.раман: Для ст.шк.узросту / Леанід Дайнека; Маст.В.В.Дударэнка. — Мн. : Юнацтва, 1994. — 239 с. — (Б-ка прыгод і фантастыкі). 15000 экз. ISBN 5-7880-0991-Х

Новаш, Наталия Владимировна И я там был... : Фантаст.повести и рассказы / Н.В.Новаш. Катамаран "Беглец"/В.Куличенко. — Мн. : Юнацтва, 1994. — 335 с. — (Б-ка приключений и фантастики). 20000 экз. ISBN 5-7880-0565-5

Когут, Василь Григорьевич Копия Афродиты : Повести: Для ст.шк.возраста / Василь Когут; Худож.Г.П.Сеньковский. — Мн. : Юнацтва, 1994. — 303 с. — (Б-ка приключений и фантастики). 15000 экз. ISBN 5-7880-1053-5

Шебеко : Соврем.приключения. Науч.-фантаст.рассказы / И.Гаврилов, И.Ефремов, С.Антонович. — Мн. : Малое предприятие "Веснік", 1994. — 389 с.,9 л.ил. — (Б-ка приключений и фантастики). 12000 экз. ISBN 5-7448-0039-5

1995

Трахименок, Сергей Александрович Игры капризной дамы : Роман-трилогия: Для ст. шк. возраста / Сергей Трахименок; Худож. В.Дударенко. — Мн. : Юнацтва. — ПКИП "Асар", 1995. — 288 с. — (Библиотека приключений и фантастики). 10000 экз. ISBN 985-05-0186-3

1996

Скобелев, Эдуард Мартинович Удивительные приключения пана Дыли и его друзей, Чосека и Гонзасека : Сказания: Для ст. шк. возраста / Эдуард Скобелев; Худож. В.В.Дударенко. — Мн. : Юнацтва, 1996. — 270 с. — (Библиотека приключений и фантастики). 10000 экз. ISBN 985-05-0048-4

1997

Якімовіч, Аляксей Мікалаевіч Пастка для пярэваратня : Аповесці: Для сярэд. шк. ўзросту / Аляксей Якімовіч; Маст. В.В.Дударанка. — Мн. : Юнацтва, 1997. — 300 с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 4000 экз. ISBN 985-05-0054-9

Сіпакоў, Янка Падары нам дрэва : Аповесць. Прытчы і метафары: Для сярэд. ст. шк. узросту / Янка Сіпакоў; Маст. В.В.Дударанка. — Мн. : Юнацтва, 1997. — 239 с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 3000 экз. ISBN 985-05-0046-8

1999

Татарынаў, Юрый Аркадзьевіч Чарадзейныя яблыкі : Аповесці: Для сярэд. і ст. шк. узросту / Юрый Татарынаў; [Маст. У.І.Сытчанка]. — Мн. : Юнацтва, 1999. — 284, [2] с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 3000 экз. ISBN 985-05-0167-7

2001

Якімовіч, Алесь Залатая дзіда : Аповесці. Апавяданні: Для сярэд. шк. узросту / Алесь Якімовіч; [Маст. С.А.Волкаў]. — Мн. : Юнацтва, 2001. — 266, [2] с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 3000 экз. ISBN 985-05-0433-1

Цветков, Владимир Николаевич Изнанка мира : Фантаст. повесть, рассказы: Для сред. и ст. шк. возраста / Владимир Цветков, Владимир Гусев; [Худож. О.В.Трофименко]. — Мн. : Юнацтва, 2001. — 268, [2] с. — (Библиотека приключений и фантастики). 3000 экз. ISBN 985-05-0309-2

2002

Федарэнка, Андрэй Міхайлавіч Афганская шкатулка : Аповесць, апавяданні: Для сярэд. і ст. шк. ўзросту / Андрэй Федарэнка; [Маст. В.В.Дударэнка]. — Мн. : Юнацтва, 2002. — 219, [2] с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 3000 экз. ISBN 985-05-0521-4

2003

Рублеўская, Людміла Іванаўна Сэрца мармуровага анёла : Аповесці, апавяданні: Для ст. шк. узросту / Людміла Рублеўская; [Маст. А.І.Карповіч]. — Мн. : Маст. літ., 2003. — 286, [2] с. — (Бібліятэка прыгод і фантастыкі). 2000 экз. ISBN 985-02-0627-6

Аляксей Якімовіч. Мой сябар Дон Кіхот. 2018 (першая кніга пасьля адраджэньня серыі, якая цяпер выдаецца ў "Мастацкай літаратуры").

Валерый Гапееў. Зніч ваўкалака. 2020

Маргарыта Латышкевіч Уласны крыж. 2021 https://kamunikat.org/?pubid=63204

Андрэй Федарэнка. Шчарбаты талер. 2021

Павел Місько. Эрпіды на планеце Зямля. Навасёлы. 2022

Ядвіга Бяганская. Як мы з Паўлікам былі рабінзонамі. 2022

https://fantlab.ru/search-editions?q=%D0%...

https://e-catalog.nlb.by/Search/Results?l...

https://coollib.com/s/4211-biblioteka-pri...

https://www.livelib.ru/pubseries/19655-bi...

Але вельмічаста замест выданьня кніжак, якія выхоўвалі-б сьвета- погляд дзяцей у кірунку, патрэбным пролетарыяту,-—Беларускае Дзяр- жаўнае Выдавецтва зьвяртала вялікую ўвагу на выданьне казачак пра „козачак" і іншых жывёл.

Калі быў вычарпаны гэты „зоолёгічньГ' матар‘ял, рабіліся спробы складаць прыгодніцкія апавяданьні, тэмай якіх былі розпыя вадзвы- чайныя здарэньні (зборнік „Між жыцьцём і сьмерцю"—пад рэд. I. Цьвікевіча).

Іншыя тэмы больш грунтоўнага значэньня ў дзіцячай літаратуры таго часу ня ставіліся.

Зусім ігнораваліся- тэмы для дзіцячых кніжак, у якіх-бы апісва- лася барацьба прыгнечаных народаў колёній за сваё вызваленьне, вызначалася-б роля СССР як краіны, у якой будуецца соцыялізм, інакш кажучы, за ўвесь ранейшы пэрыод дзейнасьці БДВ—мы ня знойдзем ніводнага выданьня, якое-б гэтыя тэмы ставіла.

Ігнораваньне гэтых найважнейшых тэм кіраўніцтва выдавецтва імкнулася праводзіць пад шыльдай пэдагогікі, тлумачачы, што дзеці не разумеюць глыбокіх соцыялістычных проблем, і што гэта ўжо ёсьць адзнака літаратуры для дарослых.

Такое становішча лічылася здавалыіяючым і далей выданьня кні — жак пра „птушак нашага краю“ і пра сланёў—ня ішлі.

Казкамі аб сланёх, як кажуць, „засланілі" дзецям погляд на на- шу сучаснасьць, імкнуліся затушаваць соцыяльныя проблемы і не дапускалі іх у літаратуру.

Зусім зразумела, што ўсе меркаваньні і ўся праца людзей, якія стаялі на чале выданьня кніжак для дзяцей, зыходзілі не з „пэдаго- гічных мэтаў“ і грунтаваліся не на „навуковых" поглядах.

Нашай грамадзкасьці добра вядомы прычыны, дзякуючы якім выданьне такіх кніжак уводзілася як закон.

Вядомы пашай грамадзкасьці і галоўныя гэроі гэтай працы, якія стараліся прыпныпы нацыянал-дэмократызму, галоўныя тэорыі яго—самабытнасьць і бясклясавасьць увесьці нават у літаратуру, якая разьлічана на дзяцей малодпіага і сярэдпяга ўзросту, імкнучыся гэт- кім чыпам выхоўваць на гэтай асновс нашу моладзь.

Бязьлітаспая і раіпучая барацьба, якую партыя і савецкая гра- мадзкасьць узьняла супроць нацдэмократаў і пювіпістых розных ко- лераў,—пе дала магчымасьці гэтым людзям працягваць і надалей сваю шкодную працу.

Новае кіраўніцтва Беларускага Дзяржаўпага Выдавецтва цалкам зразумела важнасьць задачы стварэньня сапраўдпай дзіцячай кнігі, япо добра ўсьвядоміла сабе, што справа выданьня новай кнігі для дзяцей—ёсьць адзіп з галоўных фактараў выхаваныія нашай зьмепы.

У выніку актывізацыі сваёй дзейнасьці на гэтым фронце, БДВмае пэўныя дасягненьні, якія заключаюцца ў пашырэныіі выданыія оры- гінальных..Деларускіх кніжак, у выданьні цэлай сэрыі брошур па полі- тэхпізмўТ^ііЗ^рацы дзяцей у школе і г. д.

Цяпер вы%^вецтва ўзялося за выданьне вялікіх твораў расійскіх пісьменьнікаў, яішг пішунь для дзяцей. (С. Грыгор'еў, Сейфуліпа, Нявераў I інш.).

Выдавецтва прыцяціула да працы беларускіх пісьменыіікаў, і цяпер яны прымаюць актыўны ўдзел у стварэньні дзіцячай кпігі, ня гледзячы на тое, што дзіцячая літаратура не зьяўляецца іх асноўнай спэцыяльнасьцю.

Але побач з тым, як БДВ дабілася некаторых посьпехаў у разь- віцьці гэтай галіны працы,—трэба зазначыць, што частка нашай гра- мадзкасьці стаіць воддаль ад гэтай важнейшай справы.

У адным з нумароў „Зьвязды“ тав. Паваротны вельмі пра- вільна і востра паставіў пытапьне аб тым, што наша грамадзтва, нашы школы, пастаўніцтва, крытычная думка зусім слаба разгортвалі лрацу па популярызацыі кніжак, на стварэныпо повых кніжак, уякіх-бы было непасрэдна адлюстравана жыцьцё нашай краіны і ўдзел у гэтым будаўпіцтве нашых маладых кадраў.

Пытаньні стварэньпя дзіцячай кнігі ў БССР да апошняга часу лічыліся другарадпымі і абмяжоўваліся рамкамі; лічылася, што гэто справа адзінак.

Больш таго, нам вядома, што вельмі часта на заклік даць вод- зыў на дзіцячую кнігу, мы атрымоўвалі адказ, што рэцэнзаваныіе гэ- тых кніг належыць рабіць чытачом, а настаўнік можа раіць ці ня раіць чытаць гэтую кнігу.

Шырокай грамадзкай думкі навокал пытаньняў дзіцячай проле- тарскай літаратуры пя было.

Гэта спрыяла таму, шго праца пекаторых пісьменьнікаў, якія ўсе свае веды і энэргію аддавалі на стварэньне дзіцячай кнігі ў ВССР, зусім не асьвятлялася, за выключэныіем певялікіх выпадковых рэцэпзій.

Сёньня мы ў сваім невялікім артыкуле хочам спыніцца на дзей- насьці беларускага пісьменьніка Янкі Маўра, няўтомнага працаўніка ў справе стварэньня дзіцячай кнігі.

За параўнальна невялікі час сваёй літаратурнай дзейнасьці, Янка Маўр выпусьціў у сьвет шмат твораў, якія вельмі ахвотна чытаюцца дзецьмі і некаторыя з якіх перакладзены на інпіыя мовы (расійская, украінская).

ГІайбольш выдатныя творы Маўра гэта:

У краіне райскай птушкі—выд. БДВ—1927 г.

Чалавек ідзе—выд. „Чырвопай зьменьГ—1927 г.

Сын вады—выд. БДВ — 1927 г

Амок—роман —выд. БДВ—1929 г.

Палескія Робінзоны—выд. БДВ 1930 г. і цэлы шэрагіншвіх.

Янка Маўр па профэсіі сваёй пастаўнік. Гэта дапамагае лепшаму веданьню псыхолёгіі дзяцей, што спрыяе мастацкасьці твору.

Янка Маўр зьяўляецца творцам соцыяльнай аповесьці ў бела- Рускай дзіцячай літаратуры.

Тэматыку для сваіх твораў ён бярэ такую, якая-б адлюстроўвала, давала-б вобразы людзей, пгго змагаюцца за сваё вызваленьне.

Для гэтай мэты аўтар карыстаецца матар'яламі з жыцьця колё- ніяльных пародаў і іх барацьбы з колёнізатарамі.

У аповесьці „Сын вады“ апісваецца адзін з такіх малюнкаў пры- гнечаньня.

Сюжэт аповесьці паступны:

— Манг—жыхар Вогненнай зямлі—вельмі цікавіцца наўкольным сьветам. Яго вабіць пабачыць яшчэ больш, і ён часта сам адзін накі- роўваецца ў надарожжа.

Вандруючы так аднойчы Манг трапляе на выспу, дзе ў час буры ён выратоўваеад сьмерці маладую дзяўчынку Грэт—падарожніцу, якая была выкіпута хвалямі па бераг пасьля катастрофы з параходам, які загінуў ля берагоў Вогпеннай зямлі.

Вельмі цікава падае аўтар малюнкі шчырай адданасьці гэтага „дзікуна" да „пані“ Грэты.

Мапг знаходзіць у гэтай пустэчы для сваёі'і „пані“ ежу, .выра- тоўвае яе неаднойчы ад сьмерці. дапамагае ёй дабрацца да бліжэй- шага параходу, рызыкуючы ня раз сваім жыцьцём.

За ўсе гэтыя паслугі Манга бяруць на параход, і ён едзе ў да- лёкі, невядомы для яго край.

Нрыехаўшы ў вялікі горад, ён атрымоўвае там ад нані Грэт— „найвялікшую“ ўзнагароду —яго пакіроўваюць у рэсторан лёкаем.

Аўтар вельмі моцнымі маляўнічымі сродкамі паказвае адносіны белых людзей да чорных, даючы малюнак таго, як Манг у форме лёкая прыслужвае паном у вялікім лёнданскім рэсторане.

Муж Грэты — вайсковы капітан—злуецца па жопку, калі тая ім- кнецца гаварыць з „малпай, падобнай на чалавека", кажучы, што за выратаваныіе яе ад сьмерці ёп можа атрымаць некалькі дробных монэт, якія гэты капітан з пагардай дае Мангу.

Чытач з цікавасьцю сочыць за далейшым лёсам Манга, бачыць, як ён цэлы дзень мітусіцца, дагаджаючы паном, і як ён аднойчы, ня выканаўшы ў момант загаду адпаго наведвалыііка, застаецца вы- кінутым на вуліцу, дзе ён апынуўся сяродтысяч беспрацоўнага люду— белых, чорных, жоўтых, бурых— сярод людзей, якія хадзілі па вуліцах Лёндану, шукаючы хлеба і працы.

Аповесьць „Сын вады“ дае закончаны і вельмі выразны соцы- яльны малюнак беднага існаваныія жыхароў Вогнепнай зямлі, і, як пэўны контраст да гэтага жыцьця, паказваецца малюнак жыцьця ка- піталістаў Лёндану і тыя зьдзекі, якія яны ўчыняюць над сваімі ра- бамі.

Кніга гэта ўскрывас асновы соцыяльных адносін і кліча дзяцей да адшуканыія сапраўдпых карэньняў прыгнечаньня працоўных мас. Тав. Крупская ў адным з сваіх артыкулаў („На пуцях к новай школе“—№ 11—1926 г.) лічыць гэты момант, як адзін з самых неаб- ходных элемэптаў дзіцячай кнігі.

Аповесьць „Сып вады“ зусім справядліва карыстаецца вялікім посьпехам сярод нашых чытачоў юнацкага ўзросту.

„Палескія Робі нзоп ы‘‘—новая кніга Янкі Маўра—апісвае пры- годы двух хлапцоў, якія ў краязнаўчых мэтах накіраваліся на чоўне дасьледваць Палесьсе.

Зусім нечакана для іх човен перакуліўся, і хлопцы апынуліся на нейкай закінутай высьпе, дзе ім прыходзіцца жыць у абставінах, зусім падобных да ўмоў жыцьця першабытных людзей.

У часе паляваньня на дзікоў хлопцы выкрылі выпадкова, што гэта выспа зьяўляецца месцам, дзе бандыты хаваюць контрабапду.

У аповесьці апісваецца, як хлопцы данамаглі ліквідаваць гэту банду, якая прыехала з варожымі намерамі ў СССР (падрыў соц. будаўніцтва).

Канчае сваю аповесьць аўтар паказам таго, як хлопцы, атры- маўшы командыроўку, паехалі ў Менск вучыцца ў Беларускім Дзяр- жаўным унівэрсытэце.

Цікавасьць гэтай аповесьці для дзяцей вынікае з таго, што ў ёй паказана знаходлівасьць і спрытнасьць хлапцоў, якія знаходзяць выхад з кожнага становішча.

Чытач на прыкладзе прыгод гэтых краязнаўцаў знаходзіць добры доказ таго, як вельмі часта могуць прыдацца веды з жыцьця сваёй краіны, што нават прыцягвае чытача да вывучэньня свайго краю.

Кніга Янкі Маўра „Палескія Робінзоны" надае дзецям ня толькі простую цікавасьць да краязнаўства, а, больш таго, яна вучыць

чытача разглядаць зьявы прыроды і грамадзкіх адносін у іх узаемнай сувязі, іпто зусім раней бракавала ў старых кнігах на тэмы прыгод- ніцтва. •

<У гэту аповесьць аўтар уносіць новы элемэнт—барацьбу з во- рагамі СССР— і такім чынам мы маем ужо повую соцыяльнуіо трак- тоўку сюжэту—прыгодаў хлапцоў.

„Палескія Робінзоны" карыстаюцца вялікім посыіехам ня толькі сярод дзяцей, але і сярод чытачоў старэйшага ўзросту.

Напісаная простай, выразнай мовай, аповесьць гэта асаблівую популярнасьць мае сярод дзяцей, якія ў сваіх водзывах1) аб гэтай кнізе пііпуць, што „яна значна адр озыіі ваецца ад кніг раней' шага часу на тэмы прыгодн іцтва, у якіх было болын жахаў і нязвычайных здарэньняў, як праўдьГ* (водзыў вуч. Хахлоўкінай» Арцемчыка, Дорскага— V група, I школа).

Некаторыя чытачы цікавяцца далейшым жыцьцём хлапцоў і на запытаньне, іпто-б яны хацелі чытаць, адказвалі, што іх вельмі ціка- віць апісаньне таго, як гэтыя хлопцы, скончыўшы БДз.У, працуюць у якасьці інжыпэраў па асушцы балот і на пабудове электрычнай станцыі па Палесьсі— месцы іх ранейшых прыгод.

Аўтар, такім чынам, атрымоўвае соцыяльны заказ і досыць моц- ны. Больш таго, дзеці—чытачы настолькі патрабавальны, што кажуць нават аб памылцы, якую дапусьціў аўтар, не апісаўшы, як жывуць Віктаравы і Міронавы бацькі і ці ў колгасе яны.

Аб выпраўленьні гэтай памылкі настойліва просіць вуч. Вера- меева (IV гр). ш

Усе гэтыя патрабаваньні чытачоў тлумачацца тым, што кніга дай- шла да чытача, падабаецца яму і што чытачом хочацца ведаць яшчэ больш аб тым, чаго ў аповесьці няма, і што ў тэму аповесьці не ўваходзіла.

Выклікае агульнае ўсхваленьне і вынаходніцтва і розум хлапцоў, „якія змаглі выйсьці з бяды ды яіпчэ памагчы дзяржаве зла- віць бандытаў" (водзыў вуч. Дорскага і інш.).

Ня гледзячы на некаторыя непаладкі (некаторая надумапасьць сюжэту, вялікія апісапьні палявапьня на зьвяроў і г. д.), кпіга вельмі заслужана карыстаецца посьпехам сярод нашых чытачоў школьнага ўзросту.

Сярод інпіых твораў Янкі Маўра заслугоўвае вялікай увагі ро- ман „Амок“.

Роман пабудаваны аўтарам цалкам на фактычпым матар'яле і малюе паўстаныіе колёніяльных рабоў у Голяндзкай Іпдыі ў 1926.

Цэлы шэраг докумэнтаў, лістоў былі выкарастаны аўтарам для напісаньня гэтай гісторычнай рэчы.

і) Усе водзывы аб кніжкахЯ. Маўра ўзяты мноіо з дзіцячых рэцэнзій на ягоныя творы ў бібліотэцы і.мя Пушкіна (Мепск).

Галоўны зьмест роману заключаецца ў паказе барацьбы явай- скага народу за сваё вызваленьне.

Паўстанцы захапілі ваенны карабель „Саардам", які меў на сваім барту 30 тысяч вінтовак, і перанесьлі гэту зброю да сябе ў лягер для ўзбраеньня масы паўстанцаў.

Навокал гэтага асноўнага моманту падаецца яінчэ шэраг іншых» дадатковых, як напрыклад, малюнкі прыгнечаньня дзяцей на пляпта- цыях, зьдзекі з салдат на ваенным караблі і інш.

Дзеці напруджана сочаць за разгортваньнем дзеі ў романе, іх цікавіць, хто пераможа ў гэтай няроўнай барацьбс. Наогул, увесь роман будуецца такім чынам, што чытач міжвольна заінтрыгоўваецца і сочыць з вялікай увагай за падзеямі і здарэньнямі з галоўнымі дзеі'г нымі асобамі роману...

І хаця-ж паўстаньне прыдушана, зброя замуроўваецца ў пячорах» але чытач не ўпадае ў пэсымістычны настрой, бо добра ведае, што ў недалёкі час уздымецца новая хваля барацьбы колёніялыіых паро- даў за сваё вызваленьне. Чытач верыць у наступленьне агульнага „амоку

Янка Маўр з вялікай пераканальнасьцю апісвае змаганьне явай- скага народу з прыгнятацелямі.

Кніга гэта організуе сьвядомасьць дзяцей у бок разуменьня глы- бокіх соцыяльных процэсаў.

Апроч гэтага, роман цікавы яшчэ і тым, што ў ім аўтар пры- водзіць вельмі шмат розных ведаў аб звычаях народу, аб яго куль- туры. Відаць, сам Янка Маўр карыстаўся вялікай колькасьцю геогра- фічнага і гісторычнага матар'ялу, сам мае шмат ведаў у гэтай Галіне, і таму яго твор зьяўляецца ня толькі цікавым тым, што ён апісвае барацьбу, але яшчэ і тым, што гэта барацьба пададзена ў сьвятле агулыіага апісаньня стану жыцьця жыхароў выспы Ява.

Роман „Амок“ асабліва цікавы тым, што тут мы маем нэўную докумэнтаваную зьяву ў рэволюцыйным уздыме сьвету, маем цалкам гісторычны твор.

Зьяўленыіе роману Янкі Маўра „Амок“ двойчы карысна таму, што ў нас яшчэ мала літаратуры, якая-б давала дзецям азнаямленьне з гэроічнай барацьбой народаў за сваё соцыяльнае і нацыянальнае вызваленьне.

Беларускае Дзяржаўнае Выдавецтва яшчэ мала зрабіла ў сэнсе выданьня кніжак па інтэрнацыяналыіаму выхаваньню дзяцей.

Кнігу „Амок“ трэба лічыць пачаткам у разгортваньні працы на выданьню кніжак на гэту тэму—тэму надзвычай актуальную ў нашых умовах.

Варта ўспомпіць словы М. Н. Пакроўскага, які казаў, што „за- дача стварэньня такой дзіцячай кнігі, якая-б увесь зьмест будавала навокал тэмы вызваленьня прыгнечаных мас, зьяўляецца найважней- шай задачай нашай літаратўры“.

Кніга Япкі Маўра „Амок“ зьяўляецца каштоўным укладам у та- кую літаратуру, бо ідэйная накіраванасьць твору цалкам адпавядае гэтай задачы.

Композыцыйная пабудова роману мае некаторыя заганы.

Аўтар імкнецца да энцыклёпэдычнасьці ў сваёй нрацы, а гэта крыху адбіваецца на зьмесьце роману.

Справа ў тым, што нобач з перадачай асноўнай тэмы паў- станьня, аўтар апісвае і інпіыя сцэны, як, напрыклад, паляваныіе на зьвяроў, прыгоды ў храме, аддае на гэта апісаныіе пімат увагі і мала ўвагі аддае непасрэднаму апісаньню барацьбы паўстанцаў.

Прыкладпа—паўстаньню ў Батавіі аўтар прьісьвячае ўс.яго 15 старонак свайго роману з агульнага ліку 240.

Некаторыя часткі роману залішне вялікія, апісаньне ідзе павольна па шкоду агульнай дынамічнасьці ў разгортваньні сюжэту.

А. П. Чэхаў казаў калісьці, што ў добрым анавяданыіі, як на ваенным караблі, не павінна быць нічога лішняга.

Гэта ісьціна ў некаторым сэнсе Я. Маўрам ігноруецца.

Структура кніжкі для дзяцей навінна мець адзіную лінію ў разь- віцьці сюжэту, у разгортваньні дзеі. Многаплянавасьць і адыход ад галоўнай тэмы, па-першае, затушоўвае асноўнае, і, па-другое, распы- ляе ўвагу чытача, для таго, каб сачыць за ходам дзей у творы.

Ад чытача патрабуецца вялікае напружапьне ўвагі, каб сачыць* за ўсім—а такой увагай яшчэ ня можа пахваліцца наш чытач сярэд- няга ўзросту.

Усё сказанае намі пэўная загана гэтага роману, але аўтар умее пісаць жыва, маляўніча, уводзіць у кнігі яскравыя сцэнкі, жар- таўлівыя малюнкі і гэтым зьмяншае даўгату ў апісаньні твору.

Мова кніжак Маўра наогул вельмі выразная, конкрэтная, эмо- цыяльная, зразумела, гэта ў значнай ступені спрыяе леншаму ўспрый- маньню твору чытачом.

Няўдалым крыху трэба лічыць параўнаньне будучай рэволюцыі і ўздыму мас з „амокам“.

Амок—гэта хвароба, блізкая да вар'яцтва; калі чалавек хворы робіць розныя ўчынкі бяз сэнсу, гэта значыць яго „амок“ ахапіў.

Дзеці-чытачы зьвярнулі ўвагу на гэту недарэчнасьць.

Вуч. IV гр. Беленькая ў сваёй рэцэнзіі на роман „Амок“ піша паступнае:

„Параўноўваць будучую рэвалюцыю з „амокам" нелыа, бо амок ёсьць нешта дзікае, і людзі, якія хварэюць амокам, забіваюць усіх хто пападзецца. А рэвалюцыя, як вядома, зыіішчае сваіх ворагаў і не зьяўляенца нечым стыхійным і бесталковым“.

Але па шматлікіх водзывах дзяцей кніга вельмі цікавая, заганы ў ёй невялікія, і чытачы раяць прачытаць яе ўсім дзецям і бацьком.

Зборнік апавяданыіяў „Сьлёзы Тубі"—выдадзены ў 1930 г,—дае па- асобныя малюнкі з жыцьця розных нацыянальнасьцяй (кітайцаў, ты- бульцаў і інш.), якія церпяць зьдзекі ад паноў, якія іх жорстка эксплёатуюць.

Тут вы знойдзеце анавяданьне аб маленькім Тубі, якога зьела акула, калі ён лавіў чарапанікі, з якіх паны даставалі пэрлы.

Чытач м'ожа азнаёміцца з барацьбой рэволюцыйнага сялянства Кітаю супроць мандарыпаў (апав. „У цясьніне"), і цэлы шэраг іншых апавяданыіяў на такія-ж тэмы.

Выдадзены ў добрым мастацкім аформленьні, твор „У краіне рай- скай птушкі"—болып г.іыбока распрацоўвае тэму колёніяльнай полі- тыкі, якую вядуць капіталістыя.

Азначаныя кнігі Маўра чытаюцца дзецьмі вельмі ахвотна і яны ў сваіх рэцэнзіях падкрэсьліваюць, што „гэта кніга нас вучыць, за што трэба зьнішчаць капітал" (водзыў вуч. Цярэшчанка— V групы).

Вучні Монаса'ва (V гр), Оксенкруг (10 год) пішуць, што кнігі зацікавілі іх да вывучэньня барацьбы замежнага пролетарыяту.

Чытач Курыловіч дадае, што „канец гэтай кнігі, а менавіта малюнак перамогі эксплёатуемых над эксплёататармі, неўзабаве трэба будзе аўтару дапісаць, бо гэты час ужо набліжаецца".

Мы раней зазначалі на тую вялізарную працу, якую Янка Маўр прарабіў, працуючы на ніве стварэньня дзіцячай кнігі.

Але было-б памылкай сьцвярджэныіе таго, што ў творчасьці Янкі Маўра няма хібаў, якія ў некаторым сэнсе шкодзяць найлепшаму выяўленьню яго мастацкдй здольнасьці.

Імкнучыся працаваць пад сучаснай тэматыкай, аўтар, відаць па традыцыі (аб гэтым ніжэй), мімаволі прабуе пісаць і на адцягнутыя ад сучаснасьці тэмы. Прыкладна, казка „Пекла".

Ня гледзячы на тое, што на кнізе не паказана, для якога ўзросту яна выдадзена (наогул БДВ не рэглямэнтуе дзіцячыя кнігі) і ці на- огул гэта кніга разьлічана на дзяцей, мы лічым неабходным спыніцца на ёй, паколькі і кнігі аб дзецях зараз таксама зьяўляюцца вельмі актуалыіымі.

У гэтай казцы гутарка ідзе аб хлапчукох Янку і Юрку, якія падумаліся папасьці ў пекла і навесьці там свае парадкі. Навокал апі- сапьня гэтага паходу дзяцей у пекла і вядзецца разгортваньне дзеі.

Кніга мела посыіех сярод чытачоў, ведалі пра яе дзеці, але, на наш погляд, думкі аб тым, што гэты твор мастацкі—зусім беспад- стаўныя.

І менавіта таму, што ў гэтай казцы ёсьць няправільнае, калі не сказаць шкоднае, тлумачэньне зьяў, што абкружаюць чалавска.

У чым асіюўная загана казкі „Пекла"?

Справа ў тым, што ўся нраца па аптырэлігійнаму выхаваньню сярод дзяцей вядзецца намі ў кірунку растлумачэньня дзецям (і да-

рослым) матэрыялістычнасьці нашага сусьвету і адмаўленьня вэрсіі аб існаваньні розных цудаў, пекла, багоў, чарцей і г. д.

Паміж тым кніга Янкі Маўра „Пекла" не разьбівае гэтай думкі ў чытача, а, наадварот, дзякуючы сваяасабліваму мэтаду апісаныія нават і ўпэўнівае яго ў тым, што „нешта* ўсё-ж такі ёсьць, замест доказу таго, што ўсе зьявы прыроды тлумачацца нэўпымі закопамі прыроды і ня маюць нічога агульнага з багамі, якіх наогул няма.

Янка Маўр, апісваючы прыгоды хлапцоў у пекле, гаворыць на- ступнае:

„Паміж іншым, вось чым 4 тлумачыцца, чаму за апошні час зда- раюцца часта зямлятрасеньні—нават у такіх мясцох, дзе яны, здаецца, піколі ня былі і не павінны быць: Крым, Адэса, Кіеў, Харкаў, Аўстрыя, ня кажучы ўжо аб Азіі, Каўказе. Гэта адбывалася пераабсталяваньне пекла, рамонт, а ў часе такой капітальнай працы павінен быць гру- кат і трасеньне".

Ня гледзячы на тое, што па тытуле кнігі ёсьць надпіс „казка“,— гэта зусім не гарантуе ад таго, што чытач, а тым больш мала сьвя- домы, ня прыме гэта на веру.

Хлопцы піонэры пакінулі пекла рамантавацца, зрабіўшы некато- рыя палёгкі для жыхароў пекла, якія выражаліся ў тым, што „нада- лей будуць карацца толькі тыя, каго пасылае ў „пекла“ пролетарскі суд на зямлі" (тут ужр зусім нічога не зразумела).

Пасьля прачытаньня гэтай кнігі, у чытача ўзьнікае цэлы шэраг < пытаныіяў (а што робіцца ў раі, а дзе мой дзядуля, ці ў раі, ці ў пекле?—пытаецца вучань 4 гр. Касьпер), а адказу атрымаць, а тым больш належнага і правілыіага, у гэтай кнізе ён ня зможа.

У кнізе, акрамя таго, ёсьць цэлы шэраг выразаў, недапушчаль- ных у друку, ёсьць момант, дзе апісваецца кармленьне грэшнікаў, які надзвычай ужо конкрэтызаваны. У мастацкай літаратуры такі прыём зусім не да месца.

А. В. Луначарскі ў адным з сваіх выказваньняў па пытаньню дзіцячай літаратуры даводзіць, што „перш за ўсё, кніга для дзяцей павінна даць чытачу правільны падыход да жыцьця, і тэмы для такой літаратуры навінны быць не адцягнутыя, а будавацца на матар’яле процэсаў будаўніцтва новага жыцьця, стварэньня новых рэчаў і новага чалавека, якія цікавяць чытача“ (часопісь „Пскусство в школе“ № 5 за 1928 г.).

Кніга Янкі Маўра „Пекла“ не задавальняе патрэбы ў гэтых ад- носінах.

Больш таго, яна шкодзіць выхаваныпо кадраў маладых бязбож- нікаў.

Аднак трэба сказаць, што гэта праца зьяўляецца выключэньнем ў агулам правільнай і вельмі карыснай творчай дзейнасьці Янкі Маўра.

Казка „Пекла" нс зьмяняе суцэльнай соцыяльнай накіраванасьці ўтэматыцы ягоных твораў, а, наадварот, аўтар надалей начынае акты- візаваць сваю дзейнасьць у галіне стварэньня повай кнігі для дзяцей.

Зараз пісьмепьнік выдае новую сваю аповесьць пад назвай „Дзед і ўнук“ (ці „Аповесьць будучых дзён“), якая паводле паведамленьня наіпага друку атрымала першую прэмію на конкурсе дзіцячай кнігі.

Галоўпая загана ў творчасьці пекаторых пісьменьнікаў, а ў тым ліку Янкі Маўра,’ заключаецца ў тым, што яны, выбіраючы тэмай сваіх твораў прыгоды людзей, знаходзяцца яшчэ ў значнай меры ў налоне аўторытэтаў вядомых заснавалыіікаў прыгодніцкага жанру ў дзіцячай літаратуры, а менавіта Жуль-Вэрна, Майн-Рыда і інш.

Нельга сказаць, ніто Янка Маўр сьлепа ідзе за гэтымі пісьмень- нікамі, якія працавалі галоўным чынам над творамі, дзе давалася бяз- мэтнае прыгодніцтва, але ўсё-ж такі некаторыя моманты насьледа- вапьня гэтым пісьменьнікам і іх творчаму мэтаду ў Янкі Маўра ёсьць.

Выяуляецца гэта галоўным чынам у некаторых экзотычных мо- мантах, у апісаньні паляваныія на зьвяроў, у аддаваньні залііпне іншы раз увагі апісаньню таго, як людзей праглынае ці есьпь рознае звяр'ё (апов. „Сын вады“, „Сьлёзы Тубі").

Знайшоў гэты момант апісаньня жахаў адбітак і ў романе „Амок“, дзе апісваецца зусім недалёкі час, а пе часы паляваньня на зьвяроў у эпоху Жуль-Вэрна і Майн-Рыда. Як рэцыдыў гэтага захапленьня экзотыкай і бязмэтнай фантастыкай ёсьць і казка „Пекла'1.

Карыстаныіе гэтым мэтадам, някрытычны падыход да яго, спрыяе таму, што такая літаратура разьвівае ў дзяцей нездаровыя інстынкты (напр., апав. „Сьлёзы Тубі").

Вучань Барысевіч (2 гр.) і інпіыя чытачы ў сваіх водзывах пі- шуць, што ім асабліва спадабалася, „як акула зьела хлопчыка".

Вучні Модлін (111 гр.), Забаўскі (IV гр.) і інш. выказваюць па- жаданьне, „каб паболып такіх кніг“.

Тут, як відаць, на маладога чытача меў уплыў галоўным чынам момант таго, як акула зьела хлопчыка і зусім ня ўспрыняты дзецьмі момант, каго зьела акула і што гэты хлопчык—сын бедных бацькоў— зарабляў для сям‘і гропіы, ныраючы за некалысі капеек на марское дно па ракушкі і што ў часе гэтай працы яго зьела акула.

Апавяданьне гэта ў дзяцей выклікала зусім іншы рэфлекс, што паказваюць нам водзывы дзяцей-рэцэнзэнтаў.

Сучасная дзіцячая літаратура павінна пазбаўляцца ўплыву такой літаратуры і надалей павінна будавацца па прынцыпу стварэньня но- вай тэматыкі, новай формы і мець такую накіраванасьць, якую мае ў сучасны момант агульная літаратура.

Мэтод дыялектычнага матэрыялізму і стварэныіе комуністычнай дзіцячаіі літаратуры—гэта дзьве неразрыўныя проблемы.

Уся ранейшая, плённая праца Янкі Маўра, шчырае імкненьне да- памагчы стварэньню новай беларускай пролетарскай літаратуры дае нам вялікую надзею, што пісьменьнік яшчэ шмат карысьці прынясе ў гэтай працы.

У заключэньне свайго невялікага агляду творчай дзейнасьці Янкі Маўра мы хочам спыніць увагу чытача на некаторых агульных пытаньнях, якія маюць значэньне пры стварэньні дзіцячай кнігі ў БССР на далейшы час.

Нарада па дзіцячай кнізе, якая адбывалася ў пачатку г. г. у г. Маскве, паставіла, як асноўнае, патрабавапьне падрыхтоўкі налем<- ных кадраў дзіцячых пісьменьнікаў.

Масавая дзіцячая кніга ні ў якім разе не павіпна быць справай толькі адзінак, а ў працу па яе стварэньню павінны быць уцягнены новыя рэзэрвы.

Такімі рэзэрвамі ў нас зьяўляюцца настаўнікі, юнкоры, дзеці школ.

Каб даць малюнак росту нашай краіны, каб па старонках нашай дзіцячай літаратуры даць поўны і закончаны малюнак напіага соц- будаўніцтва, паказаць конкрэтныя прыклады нашай працы па пера- будове краіны на рэйкі соцыяЛТзму, выявіць непасрэдных будаўнікоў соцыялізму, патрэбна колектыўная праца людзей, зацікаўлепых у стварэньні такой літаратуры факту.

Асабліва вялікая адказнасьць ускладаецца на напіа настаўніцтва, якое ў справе стварэньня новай дзіцячай. кнігі павінна адыграць пер- іпую ролю.

У нас яшчэ мала літаратуры, якая-б паказвала перавод працы школ на політэхнічныя асновы, літаратуры, у якой-бы прыводзіліся нрыклады ўдзелу дзяцей у колгасным руху і ў дапамозе колгасам.

Шляхам выданьня такіх кніжак можна-б было абменьвацца во- пытам працы школ на гэтым адказьнейшым фронце.

У нас яшчэ мала зроблена ў справе популярызацыі кніжак, а м іж тым наша настаўніцтва тут магло-б зрабіць вельмі шмат.

Тав. Караваева А. у сваім артыкуле „О путях детской лнтера- туры“ (час. „На лнт. посту" № 10 за 1931 г.). падагульняючы вынікі конфэрэнцыі па дзіцячай кнізе, асабліва востра ставіць пытаньне аб неабходнасьці консолідацыі і наладжваньня сумеснай працы пісьмень- нікаў з настаўніцтвам.

Яна адзначае, „што настаўніцтва павінна органічна зьвязацца ў гэтай працы з пісьменьнікамі.

Яно павінна сачыць, як успрыймаецца кніга дзецьмі, які яе ўплыў на поыхіку дзіцяці, на яго волевыя імпульсы—паколькі настаўнік ве- дае быт, настроі дзіцяці, яго запатрабаваньні, якія вынікаюць з росту ^лясавай сьвядомасьці ў дзяцей“.

У справе рэцэнзаваньня кніжак, нравядзеныія масавага рэцэнза- ваньня, наладжваньня кніжных выставак, скліканьня чытацкіх конфэ- рэнцый і г. д. мы яшчэ амаль нічога не зрабілі, і гэта павінна быць прадугледжана ў разгортваньні працы па разьвіцьцю справы ства- рэньня дзіцячай кнігі.

Наша грамадзкасьць павінпа прыняць актыўны ўдзел у аб' гаварэньні вытворчых плянаў юнацкага сэктару БДВ і дапамагчы сваімі парадамі выданьню болып актуальных кніжак, як у галіне мастацкай, так і навуковай.

Нашы пісьменьніцкія організацыі павінны адгукнуцца на за- клік Усесаюзнага зьлёту дзяцей і даць для працы ў дзіцячы сэктар высока кваліфікаваных пісьменьнікаў.

Нарада па дзіцячай кнізе асабліва падкрэсьлівала момант актывізацыі ўдзелу пісьменьнікаў „для дарослых"—у галіне выданьня кніжак для дзяцей.

Толькі пры ўдзеле ўсяе грамадзкасьці справа выданьня належ- ных дзіцячых кніжак будзе зрушана з месца і накіравана па належ- наму рэчышчу.

Кніга—гэта магутная зброя выхаваньня мас, і ўся далейшая праца па выданьню дзіцячай кнігі, павінна будавацца па аднаму асноў- наму прынцыпу, прынцыпу выхаваньня новай моладзі ў кірунку ко- лектывізму і інтэрнацыяналізму, па прынцыпу выхаваньня комунісгыч- най моралі, стварэньня сьвядомых кадраў—барацьбітоў за будучае- Менавіта так Ул. І. Ленін на III зьезьдзе РКСМ вызначаў задачы выхаваньня моладзі.

I пад гэтым асноўным лёзунгам павінпа і пайсьці ўся далейшая праца па стварэныію дзіцячай кнірі ў БССР.

„Узвышша“ № 5, 1931